Головна Вподобання Працюю Подорожую Зв'язок
Ви знаходитесь: Головна » Автобіографія

Автобіографія

З чого ж почати? Почну від самого початку.
Моє ім’я — Влад і я веб-розробник у п’ятому поколінні.

Хоча, правду кажучи, в нашому роду були веб-розробники ще від початку Запорізької Січі. По неточних даних, коли козаки писали e-mail турецькому султану, вони використовували веб інтерфейс, розроблений саме одним з моїх предків. Та точних даних відносно цього немає, тому зайві подробиці я упускаю...

Автобіографія

Про мого прапрадіда відомо дуже і дуже мало. Знаю лише, що під час війни за московські сервери 1812 року, він працював веб-майстром у Кутузова, відомого одноокого хакера. Створював складні (як на той час) проекти для потреб уряду, а також простенькі сайти, якими розважав солдатів. Наполеон знав про це і хотів разом із московськими серверами прибрати до рук цього легендарного веб-майстра. Щоб цього не сталося, Кутузов прийняв складне і, водночас, сміливе рішення. Він підпалив приміщення з серверами (правда, згоріла тоді вся Москва), а прапрадіда переправив назад в Україну, де він і далі міг створювати свої проекти.

Починаючи від кінця ХІХ — початку ХХ століття, мій прадід був веб-майстром при дворі царя Миколи II у Санкт-Петербурзі. Він створював сайти дому Романових, Зимового палацу й т.д. Швидкості інтернету тоді були зовсім невеличкими, комп'ютери малопотужними, а програмне забезпечення дуже «глючним» і моєму прадідові доводилося бути дуже винахідливим і спритним (за що його й цінували при Дворі). Коли самодержавство скасували, мій прадід подався додому, в Україну. Там він відкрив перші в Уанеті курси web-майстрів.

У 1917 році група хакерів за назвою «Більшовики» на чолі з Леніним, відомим та досвідченим хакером, влаштували революцію в Рунеті (хоча, торкнулося це також і мешканців Уанету). Вони якимось чином роздобули потужний (на ті часи) комп'ютер «Аврора», взломали сервер Зимового палацу і захопили всі канали й сервери провайдерів. Під гаслом: «ІР — робітникам, Dial-Up — селянам, а інтернет — народу!» вони проголосили Радянську владу в Рунеті. Колишній владі довелося хоститися за кордоном і вести віддалену війну адміністраторів. Відчувши «халяву», спочатку населення нету підтримало «більшовиків», смакуючи радості безплатного всенародного інтернету. Але потім, більшовики обрізали весь західний трафік та ввели тверде адміністрування і модерацію на всіх серверах. Знищувалися недозволені портали й сайти, стиралися файли й форматувалися вінчестери. Весь Рунет став працювати тільки для політичних цілей більшовиків, рекламні служби показували тільки червоні банери з політичними гаслами. Уанет пішов у підпілля. Та слід віддати належне більшовикам, вони почали програму інтернетизації всієї країни.

В цей смутний час мій дід був юним web-майстром і подробляв, роблячи невеликі сторінки. Так як комерційних сайтів майже не стало, а розважальні сайти містили лише непрофесійні карикатури на буржуїв, то комуністи його швидко помітили й хотіли залучити для партійної діяльності. Та дід відмовився від тієї пропозиції, мотивуючи це тим, що не може працювати під жорстким наглядом і цензурою. Пізніше, йому довелося проводити в Уанеті рекламну кампанію нової політики — колективізації. Населення повинно було зносити всі приватні комп'ютери в одне місце й підключати до інтернету, для вирішення державних завдань через мережу («по сєті», як тоді казали). Приватні програми, ігри й файли знищувалися. Хто не був згідний з цією політикою, підлягав «розкуркулюванню» — йому обрізали трафік і форматували диски, а у декого, навіть, відбирали комп'ютер і конфісковували модем. Таким чином, всі процесорні потужності опинилися в руках Радянської влади та її системних адміністраторів. Комп'ютери й «залізо» більше не продавалися приватним особам, і моєму дідові довелося працювати в державних установах, створюючи невеличкі інтранет-сторінки для різних організацій.

На той час, в Уанеті наступила жорстка модерація. Всі e-mail'и прочитувалися, а комп'ютери підлягали адмініструванню. За необережну фразу в чаті або недозволений запит у пошуковій системі можна було отримати бан по ІР, а, навіть, потрапити в місця позбавлення інтернету. Всі веб-майстри знаходились під твердим контролем НКВД і були на обліку в КДБ.

У роки Великої Вітчизняної Війни мій дід воював з мобільним ноутбуком «Катюша», що використовував «реактивний» модем, який не мав аналогів у світі. Тоді фашистські окупанти й дізналися всю потугу його залпових DDOS-атак. До-речі, він навіть привіз із війни кілька трофейних компакт-дисків з «рідним» німецьким софтом.

Після війни почалося відновлення Уанету, прокладалися нові лінії, збиралися нові сервери. З'явився попит на професійних веб-майстрів та адміністраторів. Стали з'являтися нові сайти й навіть розважальні портали. Мій батько, за сімейною традицією, теж став веб-майстром, створюючи сайти заводів та громадських організацій. Часто їздив у відрядження. І не лише по Україні, а й по всьому Союзу...

У роки застою, в області веб-дизайну все залишалося без змін. Сайти дозволялося робити лише червоних кольорів та обов'язково з портретом Леніна на логотипі. Також такі сторінки повинні були містити неактуальну ідеологічну інформацію. Як і раніше, існувала цензура й не було прямого трафіку із заходом. Рекламні служби крутили оптимістичні червоні банери з написами — «Слава КПРС», «Слава Рунету» і т.п. Доступ простого населення в інтернет був лише по талонах і обмежений у часі. Обрізався трафік, швидкість доступу була малою, модеми — «глючними». І це в той час, коли вищі партійні працівники сиділи на виділених лініях і навіть мали вихід на захід по спецканалах (зазвичай, на сайти з варезним софтом, піратською музикою та відео).

Автобіографія


Дизайнерам у СРСР було дуже важко проявляти свою індивідуальність. Визнання можна було отримати, тільки вигравши в конкурсах на кращу політичну сторінку або кращий сайт до річниці Великої Жовтневої революції. Авторських робіт дизайнерів було дуже мало і ходили вони тільки в оффлайні на дискетах та флешках, що в той час тільки починали з’являтися. Величезним попитом користувалися дискети зі сторінками західних сайтів, розмножені підпільно.

Ось у такій атмосфері я й виростав. З дитинства оформляв різні шкільні стін-сторінки, брав участь у різних конкурсах і т.д. Жахливо не любив комуністичні свята (заставляли створювати одноманітні червоні сторінки) і оформлення шкільних сайтів на тему «Життя В.І.Леніна». Шукаючи будь-який привід я цього уникав. Та і в той час завжди залишалося місце творчості — конкурси сторінок про космос або «Як я провів літо». Дуже часто я їх вигравав і приносив додому різні грамоти.

Те, що сталося з Уанетом після перебудови — ви вже знаєте. Відкрилися нові сервери, стало престижно хоститися в UA-IX. Доступними стали посібники для навчання, ввелися нові стандарти. А я, як і раніше, продовжую сімейну справу, почату предками — займаюся веб-дизайном та створенням сайтів.

І далі продовжую вчитися, пам’ятаючи російську приказку:
«Учєніє — свєт, а нє учєніє — чуть свєт на работу».

P.S. Ось така вийшла розповідь. Зрозуміло, це жарт. Та в кожному жарті…